Психологія творчості як об’єкт наукового дискурсу в Україні зламу ХІХ–ХХ століть

Abstract

У статті відповідно до визначеної мети й завдань застосовано метод наукового дискурсу, актуального наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні. Художньо-творча проблематика детермінує такий методологічний підхід, адже він є максимально продуктивним і логічно виправданим з огляду на численну кількість студій українських учених того історичного періоду. Тенденція поєднання теоретико-прикладних досліджень психології (емпіричної, експериментальної, фізіологічної) з потужною науковою базою філософії, літературознавства, культурології, мистецтвознавства активно проявилася в другій половині ХІХ ст. не лише в українській, а й у європейській і світовій науці. Психологія творчості як об’єкт наукового аналізу усвідомлює творчість як процес. У ньому задіяні свідоме й неусвідомлюване психічне, а креативний акт є сферою свободи людини й концентрованим виявом її духовних сил. Важливим є розуміння того, що творча індивідуальність митця – це окремий психічний тип, а особливості її самореалізації безпосередньо впливають на втілення авторської ідеї, вибір художніх прийомів і засобів, на способи творення. Як теоретико-методологічну базу в статті розглянуто праці видатних українських учених, завдяки яким набула концептуального втілення теорія художньої творчості. Особливу наукову вагу мали дослідження Олександра Потебні, видатного психолінгвіста й філософа мови, зокрема його робота «Думка і мова» (1862), де він висвітлив взаємозв’язки мови й мислення, розвинув ідею про мовлення як творчий акт і зазначив, що без мови не існує думки, прирівнюючи слово до художнього твору. Психологічний трактат «Із секретів поетичної творчості» (1898–1899) блискучого українського митця й ученого європейського та світового масштабу Івана Франка значно випередив час і фройдівську концепцію психоаналізу, розглядаючи питання сновидінь, натхнення, творчої уяви і фантазії, дію неусвідомлюваного психічного в художній творчості.Тож можемо стверджувати: на початку ХХ століття в українській психології набула концептуальних обрисів та оформилася в самостійну галузь знань психологія творчості. In accordance with the defined goal and tasks, the article uses the method of scientific discourse, relevant atthe end of the 19th and the beginning of the 20th century in Ukraine. Artistic and creative issues determine such a methodological approach, because it is the most productive and logically justified in view of the numerous studies of Ukrainian scientists of that historical period. The trend of combining theoretical and applied research in psychology (empirical, experimental, physiological) with a powerful scientific base of philosophy, literary studies, cultural studies, and art studies was actively manifested in the second half of the 19th century not only in Ukrainian, but also in European and world science. The psychology of creativity as an object of scientific analysis recognizes creativity as a process. Conscious and unconscious mental processes are involved in it, and the creative act is a sphere of human freedom and a concentrated manifestation of his spiritual powers. It is important to understand that the creative individuality of an artist is a separate mental type, and the features of its self-realization directly affect the embodiment of the author's idea, thechoice of artistic methods and tools, and the methods of creation. As a theoretical and methodological basis, the article examines the works of outstanding Ukrainian scientists, thanks to whom the theory of artistic creativity gained conceptual embodiment. Of scientific importance were the studies of Oleksandr Potebnya, an outstanding psycholinguist and philosopher of language, in particular his work “Thought and Language” (1862), where he highlighted the interrelationships of language and thinking, developed the idea of speech as a creative act and noted that without language there is no there is an opinion, equating a word with a work of art. The psychological treatise “From the Secrets of Poetic Creativity” (1898–1899) by the brilliant Ukrainian artist and European and world-class scientist Ivan Franko was significantly ahead of his time and the Freudian concept of psychoanalysis, considering the issues of dreams, inspiration, creative imagination and fantasy, the action of the unconscious psyche in artistic creativity. So, we can say: at the beginning of the 20th century Ukrainian psychology acquired conceptual outlines and the psychology of creativity took shape as an independent branch of knowledge.