Трансформація інформаційної культури в контексті розвитку креативних індустрій: стратегічний вимір культурної політики

Abstract

Постановка проблеми. Стрімка цифровізація та розвиток креативних індустрій зумовили фундаментальну трансформацію інформаційної культури, висунувши її в центр соціокультурних процесів. Проте існують критичні суперечності, зокрема криза традиційної грамотності перед візуально-цифровими потоками, загроза нівелювання національної ідентичності, що в умовах війни є питанням культурної безпеки України, та етико-правова непідготовленість до викликів штучного інтелекту. Проблема полягає у невідповідності чинної моделі культурної політики запитам цифрової епохи. Виникає нагальна потреба у зміні стратегії, переходу від пасивного збереження спадщини до активного управління сенсами через креативні сектори. Без такої модернізації нація ризикує втратити інтелектуальну суб’єктність та конкурентоспроможність у глобальному інформаційному просторі. Метою даної статті є дослідження процесів трансформації інформаційної культури в умовах розвитку креативних індустрій та визначення пріоритетних напрямів державної культурної політики, що сприятимуть формуванню креативної екосистеми та підвищенню рівня медіаграмотності суспільства. Результати. Трансформація інформаційної культури в умовах розвитку креативних індустрій є складним антропологічним переходом від лінійного споживання знань до багатоканальної партисипації, де ключовими компетентностями стають алгоритмічна грамотність, дизайн-мислення та здатність до етичної взаємодії зі штучним інтелектом. У цьому контексті державна культурна політика має змістити фокус із консервативного збереження артефактів на стратегічне управління сенсами, стимулюючи розвиток партисипативних практик, інтерактивних інституцій пам’яті та креативних хабів, що дозволяють громадянам-просумерам стати активними суб’єктами культурного будівництва. Для України такий підхід набуває особливої ваги, оскільки конвертація національної спадщини у високотехнологічний креативний продукт не лише зміцнює внутрішню соціальну згуртованість та «інформаційний імунітет» нації, а й виступає потужним інструментом «м’якої сили» та культурної дипломатії на світовій арені, забезпечуючи геополітичний успіх держави через утвердження її суб’єктності в глобальному цифровому просторі. Problem Statement. Rapid digitalization and the development of creative industries have led to a fundamental transformation of information culture, placing it at the center of sociocultural processes. However, critical contradictions exist, including the crisis of traditional literacy in the face of visual and digital flows, the threat of the erosion of national identity, which, in the context of war, is a matter of Ukraine’s cultural security, and the ethical and legal unpreparedness for the challenges of artificial intelligence. The problem lies in the inconsistency of the current cultural policy model with the demands of the digital age. There is an urgent need for a change in strategy, a transition from passive heritage preservation to active management of meanings through creative sectors. Without this modernization, the nation risks losing its intellectual agency and competitiveness in the global information space. The purpose of this article is to study the transformation of information culture in the context of the development of creative industries and to identify priority areas of state cultural policy that contribute to the formation of a creative ecosystem and the enhancement of public media literacy. Results: The transformation of information culture in the context of the expansion of creative industries represents a complex anthropological transition from the linear consumption of knowledge to multichannel participation, where algorithmic literacy, design thinking, and the ability to ethically interact with artificial intelligence are becoming key competencies. In this context, state cultural policy should shift its focus from the preservation of artifacts to the strategic management of meanings, stimulating the development of participatory practices, interactive memory institutions, and creative hubs that enable prosumer citizens to become active participants in cultural development. For Ukraine, this approach is particularly significant, as the conversion of national heritage into high-tech creative products not only strengthens internal social cohesion and the nation’s «information immunity» but also serves as a powerful tool of «soft power» and cultural diplomacy on the global stage.