Емоційна стійкість жінки як фактор підтримки позитивного психологічного клімату в родині під час війни

Abstract

У магістерській роботі здійснено комплексне теоретико-емпіричне дослідження емоційної стійкості жінки як ключового детермінанта психологічного клімату сім’ї в умовах війни. Емоційну стійкість концептуалізовано як інтегральний багатовимірний феномен, що поєднує емоційно-регулятивні, когнітивні, мотиваційні та соціально-психологічні механізми, які забезпечують здатність жінки зберігати внутрішню рівновагу та підтримувати адаптивність сімейної системи під впливом тривалого стресу. Порівняльний аналіз показників резильєнтності, стресу, сімейного клімату та соціальної підтримки у двох групах жінок (дружин військовослужбовців і жінок цивільних чоловіків) засвідчив принципові відмінності механізмів адаптації: у першій групі стійкість набуває соціально підтриманого характеру та посилюється під впливом екстремального досвіду, тоді як у другій — є менш сформованою та вразливою до впливу стресу. Вищезазначене дозволило виявити дві моделі резильєнтності: структуровану, інтегровану й колективно підтриману (Г1) та ситуативну, фрагментарну й соціально залежну (Г2). Узагальнення результатів емпіричного аналізу підтверджує вирішальну роль емоційної стійкості жінки у формуванні та підтриманні позитивного психологічного клімату родини під час війни. У сім’ях військовослужбовців, попри високий рівень стресу, виявлено вищу згуртованість, емоційну відкритість і нижчу конфліктність, що свідчить про функцію емоційної стійкості як буферного механізму, здатного нейтралізувати деструктивний вплив стресорів. У цивільних сім’ях, де резильєнтність нижча, фіксується менша емоційна єдність та більша конфліктність, що підтверджує залежність якості сімейного клімату від внутрішньо особистісних ресурсів жінки. Отримані результати мають практичну значущість для розроблення психологічних інтервенцій, спрямованих на зміцнення емоційної стійкості жінок як базової умови стабільності та адаптивності сім’ї в контексті воєнних загроз. In the master’s thesis, a comprehensive theoretical and empirical study was conducted on women’s emotional resilience as a key determinant of the family’s psychological climate during wartime. Emotional resilience is conceptualized as an integral, multidimensional phenomenon that combines emotional-regulatory, cognitive, motivational, and socio-psychological mechanisms that enable a woman to maintain inner balance and support the adaptive functioning of the family system under prolonged stress. A comparative analysis of resilience, stress, family climate, and social support indicators in two groups of women (wives of military servicemen and wives of civilian men) revealed fundamental differences in adaptation mechanisms: in the first group, resilience acquires a socially supported character and is strengthened through extreme experience, whereas in the second, it is less developed and more vulnerable to the effects of stress. This made it possible to identify two models of resilience: a structured, integrated, and collectively supported model (G1) and a situational, fragmented, and socially dependent model (G2). The synthesis of empirical results confirms the critical role of women’s emotional resilience in forming and maintaining a positive family psychological climate during war. In military families, despite high stress levels, greater cohesion, emotional openness, and lower conflict were observed, indicating the buffering function of emotional resilience, which can neutralize the destructive influence of stressors. In civilian families, where resilience is lower, reduced emotional unity and increased conflict were recorded, confirming that the quality of the family climate depends on women’s intrapersonal resources. The findings have practical significance for developing psychological interventions aimed at strengthening women’s emotional resilience as a fundamental condition for ensuring family stability and adaptability in the context of wartime threats.