Institutional preconditions for organized repo in eastern european economies

Abstract

The article investigates the institutional conditions under which organized repo develops in Eastern European economies, where the classic stand-alone tri-party repo model is largely absent. The object of the study is the institutional setting in which secured short-term funding moves from fragmented arrangements to an organized market segment. Legal recognition of repo alone does not ensure the emergence of a stable market segment; the outcome depends on how legal rules, post-trade infrastructure, and central-bank involvement are combined. The article compares six country cases — Ukraine, Poland, Czechia, Turkey, Hungary, and Romania — using legal acts, central bank materials, post-trade infrastructure sources, and descriptive World Bank indicators. The method is a structured comparative institutional analysis, with Ukraine, Poland, Czechia, and Turkey as the main sample. The paper also examines Hungary and Romania to see whether the same trends hold outside the main group. The comparison shows that organized repo in the sample usually develops through institutional substitutes rather than through a pure tri-party-agent model or legislation. These routes include integrated depository-counterparty arrangements, exchange-linked infrastructures, depository-centered structures, and systems organized around central-bank operations. Legal readiness becomes operational only when it is paired with a workable post-trade infrastructure. The article, therefore, compares functional routes to repo organization in smaller markets rather than measuring proximity to a single benchmark form. The practical implication is that repo-market development in emerging economies should be approached as a package of law, infrastructure, and operational design rather than as a legal reform issue alone. У статті обґрунтовано, що в східноєвропейських економіках організоване репо формується через поєднання інституційних функцій, а не через пряме відтворення класичної моделі тристороннього агента. Об’єктом дослідження є інституційні умови, за яких ринок забезпеченого короткострокового фінансування переходить від фрагментарних або вузько функціональних механізмів до операційно оформленого сегмента. Актуальність теми зумовлена тим, що для менших ринків правове визнання репо саме по собі не гарантує появи стійкої ринкової інфраструктури; вирішальним є те, як поєднуються правові норми, післяторговельні механізми та роль центрального банку. Інформаційну базу становлять нормативно-правові акти, матеріали центральних банків, центральних депозитаріїв цінних паперів, центральних контрагентів, біржової інфраструктури та описові макрофінансові показники Світового банку. Методологічну основу становить структурований порівняльний інституційний аналіз шести країн: України, Польщі, Чехії, Туреччини, Угорщини та Румунії. Україна, Польща, Чехія і Туреччина формують основну вибірку, тоді як Угорщина і Румунія залучені як додаткові випадки для перевірки того, чи поширюється виявлена закономірність за межі чотирьох первинних спостережень. Встановлено, що організоване репо в досліджуваних країнах зазвичай розвивається не через окрему класичну модель тристороннього репо, а через інституційні замінники: інтегровані поєднання центрального депозитарію та центрального контрагента, біржово-орієнтовану інфраструктуру, депозитарно-орієнтовані моделі або системи, зосереджені навколо операцій центрального банку. Показано, що правова готовність набуває операційного значення лише тоді, коли поєднується з працездатною після торговельною інфраструктурою. Наукова новизна полягає у зміщенні аналітичного фокусу з наявності класичної моделі тристороннього репо на інституційні комбінації, що забезпечують виконання її ключових операційних функцій на менших ринках. Практичне значення полягає в тому, що отримані результати можуть бути застосовані для подальшого розвитку ринку репо в Україні та інших економіках, що формуються.