Нова індустріалізація економіки України: теорія та методологія аналізу

Abstract

У дисертаційній роботі здійснено ґрунтовне дослідження трансформаційних процесів у світовій та національній економіці, які зумовлюють появу і становлення нового типу продуктивних сил. Обґрунтовано, що сучасний етап економічного розвитку потребує переосмислення індустріалізації не просто як історичного явища минулого, а як об’єктивного процесу, що розгортається в нових формах у контексті глобальних технологічних змін. Неоіндустріалізація трактується як друга фаза індустріального розвитку, яка логічно продовжує першу. Якщо результатом першої фази стало широке впровадження електрифікації, то друга пов’язана із якісним переходом до системної автоматизації, цифровізації та роботизації виробництва. У роботі запропоновано альтернативне трактування неоіндустріалізації не як ізольованого етапу, а як глибокої трансформації технічного та соціально-економічного базису, що зумовлює появу нових форм організації виробництва, праці та управління. Зокрема, досліджено зміну технічного устрою сучасної економіки, в межах якої класична триланкова структура «двигун – передавальний механізм – людина» трансформується в нову — «двигун – механізм – автоматична система управління – людина». Показано, що в цій новій конфігурації суттєво змінюється роль людини у виробничому процесі: вона дедалі менше виступає як безпосередній виконавець фізичної праці й дедалі більше — як елемент, що забезпечує загальне управління та контроль за автоматизованими процесами. The dissertation presents an in-depth study of the transformational processes occurring in the global and national economies, which are leading to the emergence and formation of a new type of productive forces. It is substantiated that the current stage of economic development requires a fundamental rethinking of industrialization, not merely as a historical phenomenon of the past, but as an objective process unfolding in new forms amid global technological change. The concept of neo-industrialization is interpreted as the second phase of industrial development, which logically continues the first. While the result of the initial phase was the widespread introduction of electrification, the second is associated with a qualitative transition to systemic automation, digitalization, and robotization of production. The dissertation proposes an alternative interpretation of neo industrialization – not as an isolated phenomenon, but as a profound transformation of the technical and socio-economic foundation, which gives rise to new forms of production, labor organization, and management. In particular, the technical structure of the modern economy is analyzed, in which the classical three-link system «engine – transmission mechanism – human» is being replaced by a new configuration: «engine – mechanism – automatic control system – human». It is shown that within this new system, the role of the human being is fundamentally transformed—from a direct executor of physical labor to a controller and supervisor of automated processes.