Феномен мислення у вищій освіті: світоглядно-філософський аналіз

Abstract

Актуальність дослідження. Стрімке впровадження технологій штучного інтелекту в освітню практику актуалізує необхідність докорінного переосмислення природи пізнавального процесу у вищій школі. Перед національною освітянською спільнотою гостро постає проблема розмежування операційної ефективності цифрових систем та автентичного людського мислення. У контексті європейської інтеграції та цифровізації важливо визначити світоглядно-філософські засади вищої освіти, яка має залишатися простором саморозвитку особистості та формування смисложиттєвих орієнтирів, що не піддаються алгоритмізації. Метою статті є світоглядно-філософський аналіз феномену освіти як простору мислення та визначення специфічних відмінностей між інтелектом і мисленням як орієнтирами сучасної вищої школи в умовах цифровізації. Методологічна основа дослідження зумовлена поставленою метою і завданнями роботи та характеризується застосуванням теоретичних принципів діалектичного поєднання аналізу і синтезу, історичного та логічного підходів, порівняння та аналогії, а також гіпотетико-дедуктивного, компаративістського, структурно-функціонального та герменевтичного методів. Результати дослідження. Було зроблено висновок, що ототожнення інтелекту та мислення в освітньому дискурсі є категоріальною помилкою, яка веде до деградації пізнавального процесу. Обґрунтовано, що штучний інтелект є формою «інтелекту без мислення», здатною лише до алгоритмічної обробки даних, тоді як людське мислення визначено як суб’єктний, ціннісно-смисловий акт рефлексії та проблематизації. Наголошується, що стратегічний напрям трансформації вищої школи має полягати у відмові від імітаційних форм навчання на користь створення ситуацій «нерозуміння» та сумніву, що спонукають студента до самостійного пошуку істини. Підкреслюється, що життєздатність освіти в епоху панування штучного інтелекту залежить від її спроможності формувати не просто носія компетентностей, а активного суб’єкта, здатного до смислотворення у складному, нелінійному світі. The relevance of the problem. The rapid introduction of artificial intelligence technologies into educational practice highlights the need for a fundamental rethinking of the nature of the cognitive process in higher education. The national educational community faces the pressing challenge of distinguishing between the operational efficiency of digital systems and authentic human thinking. In the context of european integration and digitalization, it is important to define the worldview and philosophical foundations of higher education, which must remain a space for personal development and the formation of meaningful life orientations that resist algorithmization. The purpose of the article is an worldview and philosophical analysis of the phenomenon of education as a space of thinking and the definition of specific differences between intelligence and thinking as guidelines for modern higher education in the context of digitalization. The methodological basis of the study is determined by the set goal and objectives of the work and is characterized by the application of theoretical principles of the dialectical combination of analysis and synthesis, historical and logical approaches, comparison and analogy, as well as hypothetical-deductive, comparative, structural-functional and hermeneutic methods. Research results. It was concluded that equating intelligence and thinking in educational discourse is a category error leading to the degradation of the cognitive process. It is argued that artificial intelligence is a form of «intelligence without thinking», capable only of algorithmic data processing, while human thinking is defined as a subjective, value-based and semantic act of reflection and problematization. It is noted that the strategic direction of higher education transformation should be to abandon simulation-based forms of learning in favor of creating situations of «misunderstanding» and doubt, which encourage students to independently seek the truth. It is emphasized that the viability of education in the era of the dominance of artificial intelligence depends on its ability to develop not simply the bearer of competencies, but active subjects capable of creating meaning in a complex, nonlinear world.