Еко-арт як інструмент актуалізації етичних проблем сучасності: аналіз візуальних практик

Abstract

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз візуальних практик сучасного еко-арту як дієвого інструменту актуалізації етичних проблем антропоцену та деконструкції антропоцентричної парадигми мислення. На основі філософської концепції біоцентризму досліджено художні стратегії провідних закордонних об’єднань та авторів (QUATRE CAPS, Діана Лінн Томпсон, Кріс Джордан, Марина Дебріс, Нільс-Удо), спрямовані на перетворення відходів споживацької культури й промислового виробництва на об’єкти монументального мистецтва й візуальні маніфести. Особливу увагу приділено трансформації жанрових меж напряму – від пасивного пейзажизму до тривалих ленд-арт інтервенцій, рекультивації пошкоджених ландшафтів, чуттєвої візуалізації наукових даних та розвитку партисипативного мистецтва. У контексті сучасного українського досвіду висвітлено унікальну місію еко-арту у фіксації та осмисленні наслідків воєнного екоциду. Доведено, що в координатах об’єктно-орієнтованої онтології та постгуманізму еко-арт виступає інтердисциплінарним медіумом екологічної справедливості, який трансформує пасивне споглядання глядача у свідому, солідарну відповідальність за збереження біосфери. The article provides a comprehensive theoretical and methodological analysis of contemporary eco-art visual practices as an effective tool for actualizing the ethical problems of the anthropocene and deconstructing the anthropocentric paradigm of thinking. Based on the philosophical concept of biocentrism, the study examines the artistic strategies of leading international collectives and authors (QUATRE CAPS, Chris Jordan, Diana Lynn Thompson, Marina DeBris, Nils-Udo) aimed at transforming the waste of consumer culture and industrial production into monumental art objects and visual manifestos. Special attention is paid to the transformation of the movement’s genre boundaries – shifting from passive landscapism to long-term land-art interventions, the reclamation of damaged landscapes, the sensory visualization of scientific data, and the development of participatory art. Within the context of the contemporary Ukrainian experience, the unique mission of eco-art in documenting and conceptualizing the consequences of wartime ecocide is highlighted. It is proven that in the coordinates of object-oriented ontology and posthumanism, eco-art acts as an interdisciplinary medium of environmental justice that transforms the viewer’s passive contemplation into a conscious, solidary responsibility for preserving the biosphere.